Місяць стемнів,як стигла слива,
Вітер закрив ворота в спокій,
Кленове обличчя тріпає. Знаєш,
Напевно, сьогодні буде злива.
Раніше літав, та вдарила куля-
Земля. Будую незламні стіни,
Фортецю велику, де будуть жити
Руїни того, що рахує зозуля.
Вони не впадуть – бездоганний полон,
Та вежі фортеці високо в небі,
Я вже не боюся фатальної кулі,
Боюся казок про новий Вавилон.
Уже для «не треба» немає часу,
Вітер закрив ворота в спокій,
Кленове обличчя тріпає. Знаєш
Уже сутеніє на схилах Парнасу.