Я ненавиджу писати вірші, та й, дійсно, зовсім не вмію.
І навіщо вдиратись у замкнені двері - не розумію.
Ліпше б не сиділа, терзаючи змучену думкою риму,
А, незнаю, поприбирала б. Корисно, та й думки відлинуть.
Але ні. З упертістю п"яного кондуктора чи приміського касира,
Намагаюсь щось з себе винести, ще й бажано щиро.
І інколи привижається, що навіть потроху виходить.
Але це так, нікчемно кволі потуги, до добра не доводять.
Тим не менше, коли вже взялася, то напевно завершу.
Я сідала писати без жодних ідей, десь коло опів на першу.
І ось, в результаті, час від часу споглядаючи білі шпалери,
Створюю щось віддалено схоже на "вірш" без думки, без змісту
та навіть манери.