це було давно. років сто вже, мабуть, пройшло
я зранку блукала вузькими провулками
шукала серед людей холодність очей
снідала чаєм та булками
чекала тебе. не досипала ночей
це було давно. я часу, на жаль, не згадаю
ти часто сміявся, що я не боюсь війни
мені по коліна були твої океани
(я понад усе жадала приходу весни)
щоб стало тепліше. загоїлись наші рани
це було давно. деталь всіх не пам'ятаю
мої фотографії скажуть краще за нас;
я знаю одне: як нам би не стало тяжко –
пробачимо все. хоч тисячі із образ
я буду з тобою, коли нереально важко
це наше сьогодні. мені не шкода минулого
зустрівши тебе, зрозуміла – навіщо сердце
я буду з тобою ну майже на все життя
нехай хтось додасть нам і солі, й перцю
та ти – найкраще моє почуття