Крізь товщу часу несуть потоки світла вже мертві зорі.
Бо так,
бо простір,
бо час...
У теплім морі що ніч, то більше життя буяє.
У сні ростеться, плететься доля мов та квасоля
чи паничі по тину...
Я не покину тебе, мій Друже.
Ми сядем разом у потяг, який домчить до Океану.
На кручі станем, у низ поглянем, знайдемо стежку,
сплетемо пальці щоб слухать хвилі єдиним серцем...