Прокидаюсь,ще темно.
Почуваюсь ганебно.
Відчуваю проблеми в житті.
Прокидаюсь даремно
почуваюсь непевно.
Відчуваю проблеми в собі, в тобі.
Повільно підіймаючись,
ти очі роздираеш свої.
Немовби намагаешся,
душею вириваешся
та марні сподівання твої..
Коли все зупиняеш,
думки свої ховаеш.
Ще встати,вмерти,
мабуть я дуже вперта,
бо тяжко і ніхто не визнає.
Мабуть на світ є сенс
дивитися простише..
бо він,не такий уже складний.
І тітка Фортуна,якщо треба буде,
то погляд зловить і мій(твій)
пр.
Хапай свою вдачу за руки і ноги,
тримай її міцно,прибий до підлоги.
Всі ці люди,як терміти,
я не можу їх терпіти.
Я не можу так сидіти..
Час від часу помарніти,
понудніти,постаріти.
Я не думаю про себе,
всеодно я їм не треба.
Вони мило посміхаються,
та в ноги вистеляються.
А лиш ти обертаешся,
на факи нариваешся...
А виходу шукати,
- даремно поспішати.
Від труднощів тікати,
роти їм затикати,
їм кляпи натягати...
Словами налякати..
слова не допоможуть,
лиш душу покурьожуть.
А вдача,буде знати,
мене буде чекати..
І я свою чергу за вдачею
буду довго стояти.
Та за для неї буду
скелі зсувати,
шибки вибивати..
нехай через це хоч
посадять за грати,
та надію на вдачу
я не буду втрачати.
пр.-