Втомився Місяць-мандрівник чар-зілля сипать на дорогу.
Русалки позіхають. Водяник латає млиничку убогу.
Не видно небіясників давно. Пороз'їжались опирі в міста далекі.
Лелеки прилітають. Жаби є, вужі, медянки, розімлілі в спеку...
І нитки є
і полотно життя на вид міцне допоки...
Ніхто опівночі не йде. Кого лякати, жінко-рибо? Кому жахами повнить очі?
В селі вже сплять і в день, і в ніч.
Причинні та урочі...
- А ти, старезний перелеснику, живеш? Ще в борті заглядаєш час від часу? Толочиш сіно чи набридло?
- Та, мабуть, ні. Кому до нас, віджилих, діло? Лиш хтось-колись в глухім вікні поставить свічечку невміло.
Ти ж бачиш, замулило став.
Вінки на Рось давно вже не пускають.
І люд нудити світом став. І нас у нім, здається вже немає...