Срібна хмара ухопилась
міцно за край неба:
-Боже,- каже, - я втомилась -
відпочити треба.
Хтось жене мене вітрами
в дАлечі- далЕчі,
поганяє та штовхає
п`ястуком у плечі.
Та й залилася срібляста
дрібними сльозами:
-Нащо мені мандрувати -
залишуся з вами.
Нащо мені далечини,
що незнані зроду?
Краще буду дощувати
для свого народу.
Сонце світить, землю гріє,
в небі ні хмарини.
Тільки поле зеленіє
поблизу хатини.