Заграють блюз... гарячий, вечоровий.
Через Узвіз, між пагорбами в Низ
він потече густим, духмяним трунком.
До полинових вуст, солодким поцілунком торкнусь.
Почуєш?
Сновидно на карниз зійду і сяду поруч.
Разом подивимося вниз і не злякаємося, ні.
Отам, в каре вузькім Господар Замку
як стовп закляк у місячному колі.
Але ж де тінь???
То буде ніч...липнева, горобина.
Кресатимуть громи об стертий брук.
А блискавиць симфонія, а візерунки?
Дарунки чи трафунки ці зустрічі в Старому Місті,
на цвинтарі, на Замковій Горі?
Ми станем напувати спрагу.
Каркне крук, що вже пора, та буде час до ранку...
І буде Світовид, світанком оповитий.
В густім тумані втопиться Поділ.
Мов сині мрії в золотавім човні вквітчані рястом сплинуть поночовні.
На спомин нам полишать лише стіл
з букетом хризантем в богемському горняті
та келішками повними вина
на соннім, соннім, соннім ґанку
Ще буде мить, помножена на пристрасть.
Ще буде час, затиснутий у ніч.
Ще буде блюз...тягучий, мед_виновий.
Ще буде мостик мармуровий у патіо,
герань на вікнах,
посмішки і добрий сміх.
То буде Новий Світ, пречистий і здоровий.
Шовкова нитка золота не рветься,
вервечка долі в'ється упродовж сторіч,
уставлена в життя тоненьку рамку...