У саду духмянім, пишнім
Росла квітонька розкішна.
Погляд кожний милувала,
І троянда іі звали.
Для такої й сонце світить .
Пелюстки їй пестив вітер.
Ніжно солов’ї співали.
Тихо зорі колихали.
Так в любові і зростала.
Перевагу свою знала.
Тільки й чула, мов відлуння -
Перша ти в саду красуня!
І, пишаючись, раділа.
Бути вищою хотіла,
Щоб змогли усі на світі
Її вроду оцінити.
Та й діждалась. На світанку,
Ще задовго до сніданку
Принесли її в кімнату -
Мало бути в цей день свято.
Нашу квіточку хвалили,
В гарну вазу помістили.
Гучно музика лунала,
Всі довкола танцювали.
І під ранок лиш поснули,
А про квітоньку забули.
День, та й другий вже минає…
Чи троянду хто згадає?
Де її подруги, рідні?
Як вони тепер потрібні!
Вона заздрила і мухам -
Ті хоч вільні в своїх рухах.
Поступово засихала,
Болю вже не відчувала.
Почуття всі відступили,
Лиш байдужість залишили.
Одинока і змарніла,
Тільки зараз зрозуміла:
Щоб коротку славу мати,
То чи ж варт життя віддати?