Прозора тиша, як вода...
Крізь хмарки захід.
Селом повільно череда
вертає шляхом,
а сонце обрій червонить -
пристало звисло,
на сході місяць у блакить
ріжечок втиснув...
А мати з татом гомонять
під бризки сміху,
і рукомийником бряжчять -
мені на втіху.
Здалеку кумкання гучне
з-під верболозу,
а листя - не поворухне
в п'янкій знемозі...
У небі зоряна луска
над сонним ставом...
Гаптованого рушника
життя прослало...