Плекати райдугу у мареві вітрів,
Шукати серце в синім шумовинні,
Небесну браму раптом розчинить,
Веселкове зависне павутиння.
Душа розвихрена, а промені навскіс,
Зима, весна в мереживному вітрі
Кружляють, серце пронизала вісь
І ти летиш, здіймаєшся по вісі.
І все ясніє, вищає блакить,
І ти – лиш вітер, що низає світло.
Веселкою б лишитися для всіх,
Весняним вітром, теплим і привітним.
Ти чуєш, ллється як дитячий сміх?
Ключі від неба – твого серця вихор.