Я проникаюся у гру наливу, ти – броди.
Стає так солодко, немов у паморозі грону.
Міцного і добротного себе – не розведи,
твоє, настояне на вистоті, хай Бог боронить!
І послужи для розуміння істини плечем,
розмову проганяй, здувай тривоги павутиння.
Повітря в легеневий міх несковано стече,
прорветься на пороги скронь у вихорі прозріння.
О крапле спрагла, небом поділись, вбери думки –
дощі жалю і прикрощі, що розстелились настом.
І грішному мені сходи, немов сніги, з щоки.
Коли проник – не дам я глибині твоїй пропасти.
І у проникненні, у грі, при охмелінні чар
поезія згорить у танці вітру і осоння.
Оте космічне і легке – післясловесний гар –
твоє, настояне на вистоті, хай Бог боронить!
8 Квітня 2011