Не так легко – скільки взяв до голови,
а тепер – хоч бийся в груди, а лови
звірину, що топче серце кожну ніч,
залишає недотопчене мені.
Не так вітру – скільки піни з перемін,
просто з моря, що по вінця чаш колін.
Терня світла. Біль по пам’яті гребе
сіно слів – суху потраву для небес.
Не так стріхи – скільки втіхи у сльозі
від пера – чорнильного гасила зір.
Хай стікає паперова білизна,
проступає крізь безмовність чужина.
Не так плахи – скільки розмаху й біди.
Знав би де – не клав би голову туди.
Очі світу – і для круків і для ніг,
повен рот набрав дощівки… і побіг.
Як-не-як – поета видно по віршу,
але я – не він, бо римами грішу.
Не так риму – скільки скошене прогріб,
аби вам – на око, Богови – на хліб.
6 Квітня 2011