Кентавр
Наче сон або смерть, я проникну крізь двері і стіни,
Зашморг сліз, як мустангу ласо, перехопить гортань,-
Перед ложем твоїм упаду на чотири коліна,
Розірву собі груди, і те, що твоє в них, віддам.
Ледь повіки піднявши, побачиш одними білками,
Як в оранжевих далях клубочиться сяючий сніг,
І до тебе простягує серце – скривавлений камінь –
Пів'ява, напівсон, напівкінь і ледь-ледь чоловік.
Ти прокинешся вранці. Минеться жахітне сновиддя.
Ти повернешся знову до справ безнадійно живих.
І розкажеш комусь: «Ну й наснилося. Як у Майн Ріда, -
Тільки вершник нормальний. В коня не було голови.»