Не спіши мене вітер судить,
Не спіши мене сонце палить.
Зупинись, бо не маю вже сили,
Що могли ви давно все зробили.
Обніміть мене синії хмари,
Відійдіть же образи і чвари.
Обігрій мене синєє море
Змий, будь ласка, тривоги і горе.
Зірки в небі освітять дорогу.
Я покличу їх теж в допомогу.
Хочу щастя просити у Бога
Згинь із серця нещастя й тривога.
Зашуміло, запінилось море:
«В чому бачиш дитино ти горе?»
Сонце вийшло й дивилось сурово:
«Не пасує тобі така мова»
Вітер ніжно мені шепотів:
«Я образить тебе не хотів,
Скарги там ти залиш в стороні,
Бо живеш, як усі на землі.
Маєш все, що потрібно людині,
На все інше трудитись повинні.
Попрацюй над своїми думками,
Над поступками і над ділами
Зрозумій, що усе заслужила,
Бо інакше ти жити не вміла»
Не судіть ви мене, не судіть!
Так прожити, то треба зуміть.
Море, вітер і зорі й хмарки,
Ви пробачте за грішні думки
Низько я до землі вам вклонюсь
І цінити, що маю навчусь.
Синє море затихло, мов спить
Сонце вийшло з-за хмари й мовчить.
Вітерець лиш один обіймає
Від усіх привітання приймає…
М. Євпаторія 2005 р.