Розбивається неба сапфіровий келих
І покірно повзуть в горизонти чорнильні
Анаконди з очима, забутими в сельвах,
Крокодили з серцями, забутими в Нілі.
Бовваніють дерева, обідрані й чахлі
В кучугурах сміття між бетонних бескидів.
Гаснуть співи безкрилих скалічених птахів,
Що забули свою голубу Атлантиду.
В переддень небуття, між скелетами згарищ,
Перед тим, як земля перетвориться в кригу
Поховайте мене на шляху казуара
В заморожений крик шаблезубого тигра.
У легенях світанку – ядуче без дим 'я,
Аж сльоза спалахнула на сколі граніту.
Я замало прожив, щоб судити людину,
Я занадто старий, щоб її зрозуміти.