Patrze na rzeke...

   

A fale, jak ludzie –
Sa ciche, spokojne, powazne,
Sa dziwne, niezwykle, zuchwale,
Porywcze, niepewne, przyjazne.

Ta szemrze zyczliwie,
Przygladam sie i odpoczywam,
Lecz calkiem za chwile sie zdrzemnie,
Wiec inna  juz zauwazylam.

Tamta zapalczywa!
Z kamieniem tak walczy odwaznie,
I w gniewie tak bryzga piana,
Ze zblizyc sie do niej az strasznie.

Plynelabym z inna
I nigdy bym smutku nie znala,
Beztrosko, wesolo, swobodnie
Do morza  bym tak doleciala.

W tej cos tajemnego,
To plynie, to zawirowala,
Wtem nagle przepadla
I glebia spokojna sie stala.

Chce wejsc w tamta fale –
Czy stane na dnie, czy nie stane,
Czy zimna, czy ciepla,–
Byc moze zagoi rane.


       ДИВЛЮСЯ  НА  РІЧКУ...

А хвилі, як люди:
Є тихі, спокійні, величні,
А інші вирують, нервують,
А ці – якісь дивні, незвичні...

Ось дрібно хлюпоче,
Задивишся – серцем спочинеш,
Так легко стає,  та дрімотно,
І зір свій на іншую кинеш.

А та вже вирує
І піною білою свище,
Бо камінь їй, бач, заважає,
Аж страшно підходити ближче.

З тією б злилася
Й ніколи не знала б я горя,
Безпечно і радісно з нею
Дісталася б синього моря.

А в цій щось таємне:
Пливла, а тут наче пропала,
Чи знову вернулась,
Чи плесом бездонним стала.

Зайти в неї хочу,
Дістану там дна – не дістану,
Холодна, чи тепла,–
А раптом загоїть рану?