Озвався світанок протяжним ведмежим ревом
Заплуталось сонне проміння в верхів'ях сосен
Червоно крізь млу просвічували дерева
Червоно вставало над світом заспане сонце.
Вільготно зітхав молодий зеленавий червень
Яскраво-червоні суниці, криштальні роси
Туман сповивав. А напоєні люттю черви
Підгризли коріння старій височезній сосні.
Вона застогнала. І ледве помітний трепет
Пробіг її древнім та все ще могутнім тілом.
А віти руками тягнулись під синє небо
Де білі хмарини повільно кудись летіли.
Приречена сосна хилилась в обійми смерти
Симфонію туги шуміли лісні оркестри.
Вона похитнулась, зітхнула ще раз, і, мертва
Упала на руки молодшим і дужим сестрам.
Падіння і тріск повторили далекі луни,
На стовбурах сльози застигли – їдкі, янтареві.
І довго шуміли вітри в верховіттях юних –
Співали про те, як вмирають старі дерева.