***
Їхав козак за Дунай
(з народної пісні)
Неси мене, коню, світ за очі, очі за світ,
Неси мене, коню, хай вітер утре нам сльози,
Неси мене, коню, по жорсткій сухій траві
Туди, де вітрів чужини хижокрилий розліт.
Неси мене, коню, в страшну глупоту ночей,
Хай вистигне серце від лютого мого болю!
Неси мене, коню, від материних очей,
Що завжди зі мною, й мене не простять ніколи.
Від хат у садках, від закоханих в травень нив,
Від рідного неба, засипаного зірками.
Похмуро й понуро, мов злодії без вини,
Мчимо у безслав'я ночами і байраками.
Там воля без долі, майбутнє без майбуття,
Там дух чужини, що отруює дух свободи.
…Оглянься, козаче: на тому кінці життя
Все п'ють наші коні
Холодну дунайську воду.