***
Затягнуться рани. Залишаться шрами. І спогад
Ще довго терзатиме болем знесилене серце.
Болітиме кулею в ньому задавнений погляд
І буде ятрити. Та все ж – не даватиме вмерти.
Ніхто вже не зможе розбиті серця поєднати,
Ніхто вже не зможе відлити подібної кулі,
Ніхто і ніколи. Бо рвуться серця, як гранати
На кожному кроці доріг, що ведуть у минуле.
Затягнуться рани і льодом затягнуться ріки,
Прийдуть заметілі й минуле снігами застелять
І випите серце зайдеться скривавленим криком,
В його глибині захолонуть кипучі джерела,
Й за мить перед тим, як в обіймах морозу завмерти
До тебе у вікна, під тоскне виття буревію
Пораненим птахом заб'ється знесилене серце,
Останнім теплом напуваючи зраджену мрію.