***
Повні ріки плили, мов глибоке скло,
Серпантини доріг відливали сталлю.
Я шукав його скрізь. А його не було.
По слідах його йшов. А слідів не стало.
В спопеляючу спеку й хуртечі свист
Я шукав його слід по усіх сторіччях _
Тільки раз показалось – в одному з міст
Промайнуло в вітрині його обличчя.
Ні в далеких світах, ні в глибоких снах,
Ні в руїнах, ні в книгах напівзотлілих
Я його не знайшов. Тут ніхто не знав
Ні живого його, ні його могили.
Я його не знайшов. І в одну з ночей
Він явив себе сам – аж душа затерпла:
Ось він. Дивиться вгору з моїх очей,
Тільки бачить зірки неземного неба.