***
Заросли ковилою камінні потріскані плити,
Сизо мріє бур'ян, мов туман світанковий пливе.
Це дорога з доріг, по яких вже не треба ходити,
Це дорога до міста, в якому ніхто не живе.
Вже багато століть не торкався до неї стопою
Подорожній, що йшов відкривати далекі світи.
Ця дорога давно перестала вже бути собою,
Це – колись повнолюдний, давно пересохлий потік.
Тільки іноді кроки її серед ночі розбудять,
І дорога зітхне, наче мертві вітри пролетять.
То з далеких країн повертаються стомлені люди,
Що забули вернутись додому тоді, за життя.