Роберт Рождественський Казка про доброго джина

Михаил Химченко
Олегу Рудневу

(переклад з російської)

Джин був добрий.
Вивільнився з пляшки,
Пляшку ту малим подарував…
Мимо вартових,
зітхнувши тяжко,
Тінню у палац попрямував.
Цар, рум’яний, як шашлик кавказький,
Хитро подивився, стримав сміх…
- Звідки взявся, друже?
- Я? Та з казки…
- А чого?
- Робить добро для всіх!
- Отже, вимагатимеш для себе
Золота, коштовностей? Кажи!
Чи царівну хочеш?
- Ні. Не треба!
Зовсім не потрібно…
Бо я джин!
Цар на образи перехрестився,
Скіпетром хитаючи у такт,
І промовив: - Джине, ти сказився?
Не творять добро за «просто так»!
Засміявся джин.
Подався в місто.
Там, у кіптяві від каганців,
Знищив голод.
Звалища очистив.
Дітлахів читати научив.
Вирубав безстрашно
дикі хащі.
Зупинив холеру та чуму…
Люди шепотілися:
«Пропащий!»
І не надто
вірили йому.
Їх одне цікавило:
 - Гей, джине!
Нам повідай
правдоньку скоріш:
Чи добрячу маєш копійчину?
- Так я джин!
- Вигадувать облиш!
Не буває так.
Добро приносиш…
Всім допомагаєш задарма…
І нічого за оте не просиш?
Розумієш, тут дурних нема…
Джин засіяв житом
поле бранне.
Люди все спалили до золи.
Розсипав він істини.
 Не брали.
Планетарій збудував!
 Не йшли.
Джина уникали.
Джина гнали.
Від юрби
тікав він два рази!
Одностайно
джина проклинали
І попи, й рабини, і ксьондзи!
Лаяли в церквах
та з мінаретів,
Аж луна  від галасу гула !
Джин у лютих муках
мав би вмерти,
Та безсмертний був. Такі діла…
І на негаразди
цього світу
Спересердя плюнув
бідний джин.
І надумав аґрус він садити -
Ягоду, що містить вітамін.
Лиш для себе!
Линули за обрій
Над будинком  джина не такі,
Щоб погані чи надмірно добрі -
Середні
Віки.


     Джинн был добрым.
     Из бутылки вылез,
     а бутылку
     подарил
     мальцу...
     Стражники царевы подивились:
     мимо них
     шагнула тень
     к дворцу.
     Царь,
     румяный, как шашлык по-карски,
     глянул на волшебника хитро:
     -- Ты откуда взялся?..
     -- Я?
     Из сказки...
     -- А сюда зачем?
     -- Творить
     добро...
     -- Значит, будешь требовать
     в награду
     золотишко,
     бархату аршин?
     Может,
     дочку царскую?..
     -- Не надо.
     Ничего не надо
     Я же --
     джинн...
     Царь перекрестился на икону,
     скипетром покачивая в такт,
     и сказал сурово:
     -- Нет закону,
     чтоб добро творили просто так!..
     Засмеялся джинн.
     Подался в город.
     И --
     покрытый копотью лучин --
     он сначала
     уничтожил
     голод,
     грамоте мальчишек научил,
     лес дремучий
     вырубил без страха,
     запросто остановил
     чуму...
     Люди относились к джинну
     странно
     и не очень верили ему.
     Их одно лишь
     интересовало:
     -- Все-таки скажи,
     открой секрет...
     Сам-то ты
     неужто без навара?!
     -- Я же джинн!..
     -- Ну-у, это не ответ!
     Не бывает так...
     Добро приносишь...
     Бедным помогаешь задарма...
     Ничего себе взамен
     не просишь...
     Понимаешь? --
     Дураков нема...
     Джинн
     засеял рожью
     поле брани.
     (Люди ночью
     эту рожь сожгли.)
     Рассыпал он истины.
     (Не брали.)
     Планетарий выстроил!
     (Не шли.)
     Джина избегали.
     Джина гнали.
     (Дважды
     чудом спасся от толпы!)
     Дружным хором
     джинна
     проклинали
     пасторы,
     раввины
     и попы!
     Хаяли в костелах
     и в мечетях,
     тысячами
     шли на одного!..
     Джинн бы умер
     в тягостных мученьях,
     если б не бессмертие его.
     И, устав от мыслей раздраженных,
     плюнул джинн
     на непонятный мир...
     И решил он
     разводить крыжовник:
     ягоду,
     в которой -- витамин.
     Для себя!..
     Над хутором заброшенным,
     над последней страстью чудака
     плыли --
     не плохие, не хорошие --
     средние
     века.