***
З жахаючим гуркотом впали віка
Тьму розпанахав сліпучий тріск
Ми вибили двері, розбили вікна
І вийшли на вулиці їхніх міст
Люди сахались від нас, мов дикі
Очі й обличчя їм жах потовк
І бились крильми божевільні крики
У стіни химерних стрімких будов
В храмах розп'ятого ними бога
Люди зібгались в тісний табун,
Та ми не дивились один на одного –
Бо це було найстрашнішим табу
Жоден із нас не зронив ні слова,
Поки ми йшли крізь ворожий світ
Мимо кладовищ і книгосховищ
В яких нас тримали мільйони літ
Жодному плач не зросив обличчя,
Жодному крик не скривив уста
Гордо й безмовно, на віки вічні
Ми залишали їхні міста
І зразу по тому, коли пройшли ми
На всесвіт упала запона тьми.
Та ми вже тоді не були сліпими,
Бо ми вже тоді не були людьми