Герої, і блазні, й закохані в юному шалі,
Земля на китах і повіддя в чиїхось руках,
А глянеш пильніше – дзеркала, дзеркала, дзеркала –
Нестримне нашестя – чи, може, пришестя? – дзеркал.
Ти вихід шукав у печерах ночей Заратустри,
До пізнього ранку у тебе горіла свіча.
Та всі манускрипти – засиджені мухами люстра,
А мудрі – портрети, застиглі у рамах свічад.
Ти птахом рвонувся у рясно зазорене небо,
Здавалось, ще мить - і побачиш розгадку зблизька, -
Та зліт – це падіння в химерному світі гіпербол,
А небо – всього лиш одне з найкривіших дзеркал.
Ти здався. І зорі на небі твоєму погасли.
Ти зсунувся з глузду. Війну об»явив вітрякам.
Ти в смерті рятунку шукав. Та за ширмою часу
Гадючою шкурою зблиснули леза дзеркал.