***
Ми заходимо в ніч без зірок і вогнів
Вдалині від людей, від доріг, від дому.
Зашуміли дерева в безвітряну ніч:
Обережно: попереду – невідоме.
Пробігає по спині холодний бриз:
Що там? Спалахи зір чи пітьма бездонна?
Знали ми: нас чекає страшний сюрприз,
Та магнітом притягувало невідоме.
Отваринені мозки нам жах затис,
Викарбовував крок на руці годинник.
Знали ми, що у цій найстрашнішій з тиш
Не ступала ніколи нога людини
Нам було не до жартів і не до гри,
Наші рухи непевні були і дикі.
Пролунав божевільно жахливий крик,-
Заспокойтеся, нерви. Це наші крики.
Щось судомило, мов незборимий вир,
Ми звивались, мов змії, в скажених корчах,
І робилися круглими, як у сови,
Й на очах божеволіли наші очі.
…Ми хитались, мов п'яні, чи зняті з хреста,
Повертаючись знов до людей і звичок
З дурнуватими посмішками на вустах
На мертвотнозеленоблідих обличчях.
В божевільних очах не було думок –
Нас за руку додому вела дорога.
Що спалило наш розум? Не біль, не монстр.
Найстрашніше, що там не було нічого.