***
Було нас багато – і гомоном повнилась хата,
Було як на свято – та старші вже стали збиратись, -
Молилися богу й виходили в ніч із покою,
Могильну запону ледь-ледь відхиливши рукою.
Ховаючи погляди, знічено ми замовкали,
Одне за одним чорним шовком запнули дзеркала,
Тамуючи розпач, збирались в останню дорогу
І йшли до дверей, за якими немає нічого.
Було нас багато – і я вже сиджу в самотині,
Від пломеня свічки на стінах хитаються тіні,
Ламаються пера, шурхочуть слова на папері…
Рука зупинилась: нізвідки постукали в двері.
Почулося? Знову доноситься виразний стукіт.
Знімаючи клямку, тремтіли, не слухались руки –
Немає нікого. Ступаю в нічну прохолоду –
І мацаю стіни, даремно шукаючи входу…