Перевод из Лины Костенко
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води. Веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить. Ще тільки мить і мить.
А раптом озирнусь, а це вже роки й роки!
А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
В туманностях дощу, чи, може, Андромеди,
Я в мантіях дощу, прозора, мов скляна,
Прихожу до живих і згадую про мертвих…
Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю –
Він добре вам зіграв колись мою присутність,
Я дерево, я сніг, я – все, що я люблю,
И, може, це і є моя найвища сутність…
* * *
Прислушаюсь к дождю…Подкрался и шумит.
Шаги веселых капель отбивают своды…
Еще мгновение. Секунда. Миг.
Вдруг оглянусь, а за плечами – годы…
А вот уже века… И многим все равно –
В туманностях ветров, а, может, Андромеды,
Я в мантиях дождя, прозрачных, как стекло,
Вновь прихожу к живым и поминаю мертвых…
Целую лес, поля… Спасибо скрипачу:
Неистово сыграл земное вдохновенье…
Я дерево, я снег, – все, что, люблю, хочу,
И на планете, может, – лучшее творенье…