Іще не народився щем і гам.
Плече – притулок янгола й дрімоти.
Не вигоїти поцілунку, дотик
повідганяє смерть свічним богам.
Висмикую перо. Мій янгол спить,
нехай воно вбере білила тіла,
небес, де терпкість вин відлопотіла,
для воркування не знайшло крупи.
Тривог пергамент вимок у смолі
і літери на нім не засихають,
вони насіння яблуневе раю
у незашитих ранах по крилі.
Втекли слова півпошепки туди,
де спорожніли мушлі. Влите море
сумного нині і святого вчора –
то музика дощу без нот сльоти.
Все дихає тобою і на ‘ти’,
і наганяє хвилі – проростає
спокуси передвісник, грішних таїн.
З нікУди в нІкуди йому рости.
Сольфеджіо для серця – ‘до’ весни,
у ньому розпускаються обійми.
Приходять сни і притихають війни –
ми віднаходимо себе у них.
10 Березня 2011