Туман, і сіре місто нам сріблиться за вікном,
Я чую звуки, знаю я, що це не сон.
Не засинай – ланцюг міцніше свій тримай,
І дуже скоро ми минемо мертвий гай.
Ми в цьому місці не замерзнем назавжди;
Обидва ми з тобою тут на самоті.
Молитву чую: на губах застигла кров –
Така невдячна в нас любов.
Наше місто нас не розлучить,
Ми персонажі якоїсь жахливої гри.
Мов чарівне, начебто рідне
В собі зібрало воно альтернативні всі світи.
А ми: ми перетворимось на чийсь самотній страх,
Ти перетворишся у мене на руках.
Я бачу смерть: вона видна в твоїх очах,
А вся щока в червоних, мовби кров, сльозах.
І сіре місто нам сріблиться за вікном,
Я чую звуки, знаю я, що це не сон.
Ти загубилась, на губах застигла кров –
Така невдячна в нас любов.
Наше місто нас не розлучить,
Ми персонажі якоїсь жахливої гри.
Мов чарівне, начебто рідне
В собі зібрало воно альтернативні всі світи.