Колише океан любові...
Десь там...
За обрієм буття.
Листам...
Та, - більше в них
полови...
Пірнаю в сенси...
Відчуттям –
пробачу все,
на злеті, в вирій –
як шовком плетиво
впаде
на крила братські
лебедині...
Хтось горне
Руно Золоте –
воно ж до Бога
лине нині...
Колише ОКЕАН
пісні,
Вербою виплекані
в тузі
ЕЛІЗІ –
тій своїй подрузі,
що пригорнула
МОВЧАЗНА
біду дівочу.
Колисала,
вимріювала,
навівала
щасливі незабутні дні,-
як острів випірне
з пітьми,
де люті хвилі,
в горобину...;
закляті чари – до пори...
рубають гордую
калину
і вроду,
і дитинства сни –
Маленьких Принців...
Лебедині
пір`їни за вікном моїм.
А в серці - ніжність
СОЛОВ`ЇНА,
З весняним подихом
твоїм...