У тому сні так пахло молоком.
Твоїм, кохана.
Медовими вустами.
Твоїми.
Бузковим запахом волосся.
Твого волосся.
Тут має бути «повелося»
і щось там про «тонкі вуста».
Але не буде...
Бо маєш повні губи.
І груди тугі та переповнені коханням.
Воно все прибуває як те повіддя в квітні.
Ти пам’ятаєш як несла ріка
то мостик дерев’яний,
то стволи дерев.
Як вир крутив їх мов друзки легенькі.
Отак життя бува помірне та повільне раптово попадає в круговерть,
що шал його спричинює надмірний
високих почуттів та пристрасних бажань.
Ти дивишся на вутленьке суденце,
а потім вгору до небес.
Очима лиш питаєш: «Це правда? Я перепливу?»
Ніхто не відповість,
дарма твоя питання.
Ти маєш зрозуміти істину просту:
потік і ти – єдині.
Це Гейзенберґа принцип,
втілений у повсякденність…