Чом у серці бентежно та дзвінко,
А в очах – уполонений плач?
Знову казка луна Метерлінка...
Плач у клітці, мов птах... Ти пробач!..
Ти пробач, що летіти несила,
Що між нами встає сивий Час...
Ти пробач, що у Долі просила
Ще єдину-одну мить для нас...
Ти пробач!.. Заплітає у коси
Срібні стрічки тонкі дядько-Час...
Мабуть, досить... Напевно, що досить!
...Надто казка покраяла нас...