Чуєш,ти зі мною не маєш бути поруч,
Знаєш, щастя більше в схованці нема.
Плачеш, бо сумління ніби невагомість,
Ніби долею марно придбана весна.
Розумієш, але визнати не хочеш,
Що тепер, вагаючись вночі,
Згадкою маєш ті чудові очі.
Пам’ятаєш? Тож тепер кричи,
Що не знав, все сталось не навмисно...
Що хотів, як лицар у казках
У житті шукати скарб із істин
Та тримати мiцно у руках,
Захищати від жорсткого світу,
Подихом невтомно зігрівати,
Тих, хто бачив – обкладати митом,
Володіти, мати і ховати.
Чуєш,ти зі мною не маєш бути поруч,
Знаєш, то є кара самоти.
Я зриваюсь ніби в невагомість
Втратив світ під назвою Я и ТИ…