Мій шлях простягається в небо
І зупиняти мене не треба!
Я хочу туди де сяючі зорі,
А поміж них ріки прозорі.
Чи може так лиш сьогодні,
А завтра зверну у безодню,
Хоча різниці давно вже немає,
Хто з вишніх мене піймає.
Впевнено зроблю новий крок,
До багаття чи до сяючих зірок,
Не важливо, головне ступити,
;Поміж людей набридає жити.
Вони на мене давно споглядають
І все більше знищити жадають,
Я ж не реагую, не піддаюся,
Все так довго, вже й не злюся.
Це ж бо люди, їм потрібні грати.
Мене ж нащо поміж них ховати?
А мої... Невже мої не бачать,
Як одна із них сумує-плаче?
Певно ніц не бачать ті заблуди,
Стали дикуни мов земні люди,
Так що прокладаю я сьогодні,
Шлях мій в небо... чи в безодню.
Copyright © Fialkora