http://www.stihi.ru/2011/01/31/2133
------------------------------------------
по следам Маргариты Метелецкой
Пусть жадный мир – источник бед,
Затопит до краёв истома,
Я – Бога дочь, лишь им ведома
В мгновеньях хрупких зимних лет…
И мчат затёртые слова,
Давнишний гнёт моей печали…
Воспоминания причалят –
Прошу их, Память, просевать!
Душа на Небо правит взгляд…
Торчит тревога в сердце стержнем…
Терзает нежность, что безбрежна –
То колыбель моя, Земля,
Где знала счастье и беду,
Откуда в Вечность я уйду…
Оригинал:
Коли замкне захланний світ,
Затопить збирана знемога,
Я знов звертаюся до Бога
В ламкі хвилини зимних літ...
І мчать пошарпані слова,
Задавнений, зашерхлий смуток...
Солоних згадок чорний жмуток
Примхлива пам'ять просіва...
Душа на Небо подивля,
І мучить збурена бентега,
І крає ніжність безберега,
Що є колискою Земля,
Де знала щастя і біду,
З якої в Вічність я піду...