Червень. Поночі. Темінь без Місяця. Чорні хмари. Повні ночви дощу...
Он же, дивись! На небі - шпарина. Щуриться місяць в неї. Щілина світла - в дверях. Пращу крутить над головою втеклий в майбутнє вояк. Не дочекавшись двобою, суперник навіки укляк між тим що було і буде, чого не збагнути нам...
Ні третій, ні пятий когут не збуде. Не збуде, не збуде... Там-там ударить далeко там. Луною бубон озветься десь близько, тут...Полісся, Надросся... Вуду, Гаїті, Ямайка...
Спрут з глибин піднімається. Сила молитви його зажене знов.
- Я ж тебе просила, я ж замовляла кров - Діва Бліда шепоче. Чорна Діва мовчить.
Біль згасає... Ноче, дай же до ранку спочить.
Щілина світла вмирає в дверях, місяць вкотре погас. Дощ припустився та хлюпотить як з відра...
Червень у силі. Тож темінь кудись втікає. Сіється світло крізь зливу у сливах та вишняках.
Сіно. Горище. Сіни. Поріг. Ґанок. Постать чи привид над тином?
Сіріє. Ранок. Туман молоком напуває долину високих трав. У цілому світі нас отаких - двоє. Я ще не помирав...
© 07.08.2004 20:50 - 27.01. 2011 20:42 Ingvar Olaffson