для Галини Т.
Із градища Києва, із лігвища Змієва*
ллється плач-лемент за коханням, за любовію...
Не чую,
бо вію вітрами-вітрищами над морем студеним,
горищами несуся над містом Варяжим
ряженим...
Не чую як б'ється в краю полуденнім серденько
Діви Чорної-Діви Білої,
як пристрастю повняться ночі її...
Ночую один на баркадері,
цикадами сню таврійськими.
Прокидаюсь,
а море чуже-холоднеє гойдає кораблик мій утлий,
у тлустий берег корму тисне.
Кисню не стачить
і я прошу Пречисту:
"Дай же вдихнути на повні груди цеї ночі,
що єднає мене з Містом,
що наповнює моє існування змістом,
що дає Лебедятку** оруди
почути як ллється пісня за коханням палким,
за любовію із градища Києва,
із лігвища Змієва...
--------------------------------------------
* «Из города Киева, из логова змиева
Я взял не жену, а колдунью...»
Н. Гумилев
** молода, недосвідчена Душа.
©2005-2010 Ingvar Olaffson