У лікарні, в холодних стінах
Хлопчина років восьми,
Мала ще зовсім дитина
Чекає на маму уві сні.
«Благаю, матусю рідненька,
Мій голос від болю тремтить,
Почуй же мене, моя ненько,
Прийди, подивися намить.
Вже очі не можу підняти,
Лиш серце б’ється моє,
Так хочу тебе обійняти,
Зігрій же серденько моє.
Якби підвестися я міг,
Пішов би тебе шукати,
І всіх ворогів переміг,
Знайшов, бо ти ж моя мати.
Я знаю, що ти не забула,
І вірю, що знайдеш мене,
Адже це доля – акула,
Лиш встигни, благаю тебе!»
Та зовсім їй не потрібний,
Вона не згадає його,
В хатині живе не бідній,
Цілує коханця свого.
І серце не вміє боліти,
Душа не здригнеться її,
Чому ж не змогла його вбити?
Лиш гроші рахує свої.
Навіщо давала життя,
Якщо не хотіла любити?
Адже він твоє дитя,
Не смій його навіть бити.
Якби ти побачила очі
Ті, що чекають тебе,
Згадала б страхи дівочі,
Згадала б колишню себе.
Та ти не почуєш серце,
Бо болю не знаєш ти,
Не знаєш, як стрімко рветься
Думка тебе знайти.
І ось зупинився стук,
Він більше не зміг чекати,
Тепла не відчув твоїх рук.
Яка ж після цього ти мати?