Багряновіють ліс і вечір.
Кленовий лист петлю малює
в тумані акварельнім.
Сади та плечі вкриває ковдра падолисту.
Від того затишно та чисто
на душі,
яка втомилася чекати
на Годо,
на погоду,
на згоду взяти шлюб...
Так хороше, так мило,
що хочеться бродить по схилах
аж доки ніч не викотить Серпанок
над Містом і Дніпром
і зорі не покличуть
додому,
на мансарду.
Там телескоп Максутова
готовий показати нове диво...
Його я буду споглядати знов один.
Неспішний хід хвилин
у звичне коло поведе тіла та душі
моїх численних попередників.
Затуше свічку сильний протяг,
який візьметься знов зніде.
І поведе мене Учитель
у катакомби.
Смолоскипом
ми сталактити будемо читати
як письмена, як натяки, як знаки...
А вранці я прокинуся
щоб знову запитати:
"То все насправді
чи здалося, Тату?"
30.10.2005 11:00 - 22.01.2011 8:48
© Ingvar Olaffson