Краще б я загледівся на зірку,
Що мене в глибокі далі зве,
Бо пропав, коли на тебе зиркнув,
Втрапивши в тяжіння силове.
А тепер ані на крок от тебе,
І навіки збайдужів до краль.
Глянеш ти - у серці ніжний трепет,
І з тобою лише милий край.
І ланець оцей не розірвати,
І ніхто не в змозі помогти.
Як од тебе - ноги, мов із вати,
І перед очима тільки ти.
Сяйвом огортаєш, наче зірка,
Відкриваєш радісне, нове.
Певно, недарма на тебе зиркнув,
Втрапивши в тяжіння силове.