В зелених очах як в глибокій криниці потонули зорі.
А небо втопилось в ставку біля мосту.
Зомлілеє серце як птаха тріпоче.
Шепоче щось Голос отам за вікном.
Що хоче звістити,
що звідати має
у Домі моєму?
Не спиться, не спиться, не спиться.
Як шахтна коняка кружляє безсоння.
Спросоння проміння ліхтар одинокий
в шматочок кватирки мені посилає.
І гасне той спалах примарного раю.
І я засинаю,
а може вмираю...
І сниться мені чужодавнєє Місто.
Там кригою скута ріка.
На ринковій площі так зимно,
що пташки малі замерзають в польоті.
Вовтузяться люди, ладнають курище.
Закутані в лахи міщани, потроху стікаються.
Буде вистава. Готують до спалу Людину.
Мабуть єретик він,
а може алхімік,
чи либонь коханець князівни.
Я пробую якось йому помогти.
Але прокидаюсь від запаху диму.
І ноги печуть жаруки.
В кімнаті нікого.
І диму немає.
Нікого ніщо не пече.
То звідки ж це все?
Що я чую?
Кого відчуваю в собі уночі?
---------------------------
©2006 - 2011 Ingvar Olaffson