Жили собі дід та баба, двох синків ростили,
До старості грошенята, синочкам копили.
Ось виросли ті синочки та такі ледаки,
Ніякого від них діла та ще й випиваки.
Розсердився на них батько, довели ж до краю:
Зніму, каже, з книжки гроші, сам їх прогуляю.
Взяв путівку та й поїхав до Чорного моря,
Та й «гульнув» за всі роки, а чи може, з горя…
І не думав, не чекав на біду, небога,
Що так швидко душа його полине до Бога!
Що ж робити, зняла тоді й баба грошенята,
Тицьнула синочкам в руки, щоб привезли тата.
Синки гроші ті на морі, зразу пропили,
Щоб мерця якось довезти, три квитки купили.
Не без клопоту привезли тата на перон,
Попід руки підхопили й тягнуть у вагон.
Що се з ним?, - пита кондуктор, - та се наш отець,
Оковитої напився, спить, як той мертвець.
Він сумирний і до ранку буде в купе спати,
І клопоту ви від нього не будите мати.
В купе батька на сидінні, хлопці посадили,
На стіл руки розіклали й голову схилили.
Ще залишилися гроші, що давала мати,
То ж пішли до ресторану, батька поминати.
На зупинці пасажир в купе підсідає,
І валізу на полицю, над батьком вкладає.
Та валіза здоровенна, вагу добру мала,
На голову, випадково, батькову упала.
Вибачається невдаха, налякався ж дуже!
Мовчить батько, мертвякові все оте - байдуже.
Роздивився – дід дав дуба, якоїсь бенері,
Та й витягнув його в тамбур, посадив під двері.
Тицьнув діду сигаретку – сам в купе сховався,
Мрець сидіти під дверима, в тамбурі зостався.
Ішов хлопець з ресторану, добре налупився,
Тож дверима діда –торох! – труп і покотився!
Щоб за діда забитого не відповідати,
скинув його з поїзда, щоб клопіт не мати.
Прийшли хлопці з ресторану,а батька – немає.
Де ж наш тато?, - один з хлопців в сусіда питає.
А сусіда оговтався та й відповідає:
Пішов в тамбур покурити та й досі немає,
Поспитати пішли в людей, може хто, що знає,
Кажуть, сходив на зупинці, мабуть десь гуляє…
Переглянулися хлопці, щось треба робити.
Що ж ми вдома нашій ненці, будем говорити?
Давай, скажем, живий татусь, лікар – помилився,
Знайшов собі іншу бабу, й з нею одружився!