серед сотень смиренних свят,
серед тисяч грайливих зірок,
серце склало колись обряд
рядками ритмічних строк.
аромат незрадливої гри…
небо наче бокал з малібу,
а повітря як димка тайги,
що тримало тебе, як табу
серед вулиць, асфальту і скла,
ми шукали шляхи до долонь.
зупинитись на «стоп!» не змогла,
коли розум кричав «охолонь»
ти мене кольорами фарбуєш,
я по звукам тебе розкладаю,
серед хмар суцвіття будуєш,
наші зорі ніжно збираю…
із ранковим чаєм та снами
я твоя… нескінченний запал.
ти моїми пливи берегами,
там не буде порогів і скал.
шепочи мені казку про море
поки падаю я уві сні,
наяву я живу в «аморе»,
сповиваючи мрії рясні.