Якось ввечорі дідусь,
Сирівцю сьорбнувши,
Намотав онучі справно,
В свитку загорнувшись,
В центр села собі потопав,
Захиляв кургузой попой.
Казав батько-предсідатель:
Щоб було що діду жрать,
Треба не сидіти в хаті,
А майно охоронять.
То що треба - ясна річ,
І поперся дід уніч,
Хоч болячка за болячкой -
Як не геморой, то срачка.
Примостивсь на східцях справно,
Ніби тепло, ніби гарно,
Задивився на Луну
І примарилось йому,
Як хтось йшов, неначе з неба,
То ж промовч - а ні, бо треба
Розім'яти язика,
То ж до них він і базіка:
- Звідкіля ж то ви, дівчата,
Будьте ви здорові?
- Та ми, діду, міські шльондри,
Онучки Горбачові.
- А що з вами за хлоп'ята,
Бодай відсохнуть руки?
- А то, діду, уркагани,
Єльцина онуки.
- А чого ж до нас ви з міста?
Нічого тут брати,
Розтягли все й продали,
Їдріт їхню мати!
Нічогісеньки нема,
Лишень колодязьна вода,
Та і ту бля-олігархи
Виставляють на прилавки.
Скот порізали давно,
Нам зосталось тік гімно.
Світу білого не бачив,
В полі все життя хирячив,
Зараз - де ні повернусь,
Бачу лише один зусь.
І до сраки клопотання
І бумажніє подання,
Пензія - як хвіст козла,
До нікчемності мала.
Тут один із бандюганів
З-за спини дістав рюкзак,
Витяг "Мальборо", стакани,
Забалакав з дідом так...
(І зажевріла надія
В оченятах старця:
Може шибеник дістане
Із котомки сальця?)
- Ось тютюн, а це, дід, "Віскі",
Задими, спиртне полизькай.
Я на все тобі скажу:
Ми мандруєм на Луну,
Бо нема в цім світі Правди,
Ні в селі, ні в місті,
Самі лише негаразди,
Що хоч лікті гризти.
- Може не такеє лихо
Тільки в цій країні? -
Дід встромляє своє слово,
Плекаючи надію.
- Та ні, діду, схаменися,
Ти рації не маєш,
Бо усюди по Землі
Отак люд страждає.
То комуна, то вояки
Лізуть, щоб украсти.
Наплодили лізбі-дівок,
Та ще й підорастів,
Відібрали всі свободи,
Повітря тільки даром,
І в обличча людям дмуть
Кон'ячним перегаром.
Так що, діду, ти щасливий,
Покури та випий.
Ми ж підемо та покинем
Оцей скотський вирій...
Зав.сільради зранку їхав,
Бачив диво наяву:
Хтось скоренько, без оглядки
Чимчикує на Луну.