Блакитне, бездонно-високе, розвихрене небо.
У пам’яті – сяючий липень з громаддями гроз.
З висот Голосієва вікна – у простір безмежний.
По всій Феофаніі літо громами пройшлось.
Поблискують, тихо гуркочучи, тягнуться зливи.
У сяєво райдуг кружляння пташине вплелось.
І до небокраю – земля моя, щедра, щаслива.
І ніжний серпанок над лісом.
І сумно чогось…
Всі наші любові – то теплі дощі-громовиці,
Що, благословенно лишаючи нове життя,
Бредуть над Землею в сліпучих заломленнях світла,
Кружляють, злітають, зникаючи в інших світах.
І нам їх ніколи не втримати – ангели вільні.
А літо повернеться, світлу проторивши шлях.