Покинуті
Знову бачу я біле личко,
- Доню, доню, - це мама твоя.
Як ти тут? Як сестричка?
Обійму ж дай, кровинко моя.
У тебе є тепер новий тато,
Вибач, що не знайомлю вас,
І не треба його виглядати,
Тут нема, але звати Тарас.
Та дітей він собі не хоче,
«Молодий, - каже, встигнемо ще».
Ти не плач, моя доню, щоночі,
Доля хай тобі радість несе.
Що ж, до зустрічі, люба дитино,
Не сумуй, не покину тебе,
Знаю, будеш ти справжня людина,
Бережи, моя люба, себе.
І побігло дитя у будинок,
Де таких, як вона, тисячі,
Бо не мають справжніх домівок,
Де любов не згасає вночі.
Обійнявши сестричку маленьку,
А в очах лиш краплинки малі,
Розуміють, покинула ненька,
Залишила одних на землі.
Не повернеться більше матуся,
Бо для неї діти – тягар,
І тепер я собі зізнаюся,
Що любов для життя – Божий дар.