Мій світлоокий Князю, останнім борониш Вежу. Корона зірок на шпилі тобі лиш в цю мить належить. Стріла, що проб’є кольчугу не серце твоє зачепить, не душу, що Калі-Югу на герць потойбічний кличе.
Люстерце твій подих візьме. Ти пурхнеш у вічко голки, залишивши нам свій Подвиг, розширивши наші Межі…
Мій соколе, рудочолий, мій вікінге буйнотурий, лети ж у свій сивий Вирій крізь вирву життів і Долі…
Ти ще повернешся, Любий. Мене в тім житті стрінеш. Я має одну надію, що там ти мене згадаєш...
©2007 - 2010 Інґвар Олафсон