Коли вона тоді поїхала, він ковтав алкоголь літрами,
Стрибаючи з рейса у рейс, завжди голодний і з перепою.
Відстібав на кордонах митникам, про себе кажучи: "Поверніть її"...
І так було, доки усі почуття не лягли білим осадом десь під горлом.
Коли він тоді залишився, вона писала в дорозі листи в прірву,
Провозила зайве через кордон, щоб її там затримали до його рейсу.
А вдома мила вікно, перетворивши футболку його на ганчірку...
І так було, доки усі почуття не лягли білим осадом їй під серцем.
Коли вони потім зустрілися, минуло вже півроку, чи більше:
Дивилися пильно, питали про справи, щось пили, запиваючи колою,
Кохались палко. А потім ще дуже довго лежали по різні боки ліжка...
А осад так і залишився непорушним: в неї - під серцем, в нього - під горлом.