“І ось вона жде, коли скінчаться дні...”
А. Мерріт
Вогні розсипались і зорі оживають,
Все далі, далі сяєво біжить,
На синю душу вечір опадає,
І серце тихше, рідше стукотить.
А біль тече, а біль не відпускає,
А біль живе пронизливо в тобі,
А біль крізь стелю в крила проростає,
І повниться вогнем горішній світ.
А десь весну лелеки колисають,
І мариться про пахощі бузку,
Щось непоправне знову полишаєм,
Злітаючи в зимову сіру млу.
Та й там любов нікуди не зникає,
І туга по коханим на Землі,
І ми чекаєм, пристрасно чекаєм,
І тут, і там, межу скорботних днів.